Багато «фактів», у яких ми безсумнівно переконані, насправді є стереотипами і міфами, які ще й формують наш світогляд. Пора розвінчати ці міфи…
Поширена думка, що наукові знання і християнська віра несумісні, активно насаджується у свідомості людей з часів епохи Просвітництва (18 ст.). Мабуть кожен може розповісти як духовенство переслідувало прогресивних вчених, спалюючи їх на вогнищах. Багато кому відома фраза: «церковники спалили на вогнищі Коперника за те, що він сказав: «І все-таки вона (тобто Земля) крутиться»… Та насправді у цій фразі істинним є лише слово «Коперник». Продовження цього вислову не має ані найменшого відношення до фактів, і в цьому можна легко переконатись, трішки поцікавившись історією.
Перш за все треба знати, що прогресивний вчений Миколай Коперник і був частиною церковного духовенства. Науки в сучасному розумінні цього слова тоді ще не існувало. Університети, бібліотеки і лабораторії в ті часи створювались, фінансувались і забезпечувались кваліфікованими спеціалістами саме завдяки Церкві.
Коперник був штатним єпархіальним священнослужителем. Крім дослідницької роботи, велику частину свого життя він посвятив церковному служінню. Його праця під назвою «Про обертання небесних сфер» була видана у рік його смерті з посвяченням Папі римському Павлу ІІІ. Сам Коперник, швидше за все, вже не побачив свою працю надрукованою, оскільки на той час вже перебував у комі. Миколай Коперник мирно відійшов у вічність у власному ліжку, в колі відданих учнів. А його книга продовжувала вільно передруковуватись та поширюватись після його смерті.
Отже, по-перше, Коперника не спалювали, по-друге, він не протистояв церкві, а сам був священиком; по-третє, фраза «І все-таки вона крутиться» йому не належить.
Якщо вже й говорити про спалення вчених, то спалили хіба що Джордано Бруно – італійського поета і філософа-пантеїста (пантеїзм – це переконання, що Бог – це все, а все – це Бог; тобто пантеїсти вважають, що природний світ, включаючи людину – частина божества). Його спалили на площі Квітів у Римі, але він був більше релігійним філософом, ніж вченим.
Нам нічого не відомо про проведення ним якихось оригінальних досліджень або що він зробив якісь наукові відкриття. Вирок по справі Бруно був винесеним судом римського губернатора, тобто світською владою, а не церковною. Його звинувачували в окультній практиці і порушенні клятви – монашої обітниці, яку він сам дав добровільно.
Якщо говорити про його богословські погляди, то Джордано Бруно відкидав вчення про Трійцю, покарання за гріхи, непорочне зачаття Ісуса Христа і викупне значення жертви Христа, а також роль віри в спасінні. На думку Бруно, Христос був магом, Його чудеса були уявними, а смерть – випадковістю. Жодного зі звинувачень він не відкидав. Страта Бруно не має ніякого відношення до книги Коперника «Про обертання небесних сфер». У його вироку ні слова не сказано про якусь його наукову діяльність або підтримку тієї чи іншої системи руху небесних тіл. Отже, Бруно не був видатним вченим, а ось єретиком був.
«Земля все-таки крутиться» – фраза, яку атеїстична міфологія приписує Галілео Галілею. Є одна популярна легенда досить пізнього походження (18 ст.), в якій сказано, що духовенство притягнуло Галілея до суду за підтримку вчення Коперника і, в тому числі, за пропаганду теорії обертання Землі. Проходячи через тортури і від страху перед стратою він був змушений зректися своїх поглядів. Але після винесення вироку він промовив: «І все-таки вона крутиться!», за що, начебто, і був відправлений на вогнище. Та насправді такий опис завершення життя Галілео Галілея дуже далекий від реальності.
Публікація книги Галілея про світобудову була схвалена самим Папою римським, який лише сказав змінити назву. Галілей хотів назвати її «Діалог про морські припливи і відпливи», а Папа римський вважав, що така назва є надто скромною для праці про світобудови і сказав назвати її «Діалог про дві найголовніші системи світу». Дослідницький підхід до природознавства отримував все більше підтримку серед католицьких ієрархів, і Папа відносився до нього досить доброзичливо. Але богослови, які керувались позицією Арістотеля не хотіли втрачати свій авторитет. Тому вони добились відкриття судової справи проти Галілея.
Так, Галілея справді викликали на суд. Звинуватили його в тому, що він, не маючи священицького сану, намагався тлумачити Священне Писання.
Галілей, будучи в похилому віці (а на той час йому було 70 років), через ряд причин міг не явитись по виклику Папи. Наприклад, він жив у місті Флоренція, яке в той час не підпорядковувалось Риму; він мав проблеми зі здоров’ям, а в Європі в той час бушувала епідемія чуми і Тридцятилітня війна. Тому сам факт, що він вирушив у таку ризиковану подорож, свідчить про те, що він пішов на це добровільно. Можливо він це зробив ще й з поваги до Папи римського, який був його шкільним товаришем. Протягом слідства він гостював в службових апартаментах папського прокурора і навіть користувався допомогою прислуги. Звинувачення, які висувались проти нього, виявились неправдивими. Але бажаючи завершити цей судовий процес він попросив пробачення, що його книга, яку неправильно зрозуміли, могла стати причиною поширення єретичних ідей. До речі, будь-яка книга, при неправильному тлумаченні, може стати причиною поширення якоїсь єресі.
На Галілея було накладено покарання у вигляді домашнього арешту на одній із заміських папських резиденцій. Через декілька місяців воно було замінено домашнім арештом на віллі у Флоренції. До кінця свого життя він продовжував отримувати призначену Папою Урбаном VIII пенсію і не припиняв наукової діяльності.
Галілео Галілей, як і Коперник, мирно відійшов у вічність у власному ліжку в колі друзі та учнів.
До речі, ще одним міфом є суттєве перебільшення злочинів т.зв. «святої інквізиції» перед людством. Інквізиція – це судова організація, яка була створена католицькою церквою в 13 ст. для боротьби з єресями; вона мала «виявляти, карати і запобігати єресі». Часто говорять про те, що сотні тисяч або й мільйони невинних людей було замучено і спалено на вогнищах в часи Середньовіччя. Я, звісно ж, не хочу виправдовувати такий метод покарання, але варто розуміти реальну картину, яка мала місце в історії. Аналізуючи судові справи, які збереглись в історичному архіві Верховного суду інквізиції, дійшли висновку, що смертним вироком закінчилось приблизно 2% (біля 3000 справ). Дехто вважає, що кількість страчених осіб становила в 10більше, але навіть така думка відрізняється від поширеного міфу про сотні тисяч або мільйони. Переважна більшість звинувачень завершувались незначним покаранням, штрафами або й повним виправланням. Кого ж страчували в результаті суду інквізиції? В першу чергу, чаклунів, які здійснювали язичницькі обряди і проводили чорні меси. Звичайно ж страта через спалення на вогнищі страшна і жорстока смерть, але враховуючи середньовічний менталітет людей, треба розуміти, що в ті часи страта не була чимось незвичайним. Страчували за різні злочини, перетворюючи болісну смерть в шоу. І переважно страти, які проводила світська влада, по жорстокості значно перевищували вироки інквізиції. До речі, мусульмани і юдеї були непідсудні для інквізиції. І, як ми з’ясували, вчених Церква не спалювала за їхні відкриття чи висунуті теорії. А перебільшення щодо злочинів інквізиції сьогодні активно використовують для обливання брудом історії Церкви.
Отже, досить легко переконатись в тому, що є речі, які ми вважаємо фактами, але насправді це всього лиш міфи.
Ми живемо в епоху інформаційного перенасичення. Сьогодні дуже доступною є різного роду інформація, але велика її частина – фейкова, неправдива.
Як показує практика, велика кількість людей вірять без сумнівів і приймають без запитань все, що десь почують, прочитають або побачать. Це поведінка споживача, який сильно не задумуючись, готовий прийняти все, що йому подадуть. А якщо інформація ще й виглядає правдоподібною, то навіщо витрачати зайвий час на її перевірку, пошук першоджерел. Світ навколо нас, як і наше життя рухається в шаленому темпі. Це епоха фастфудів, де все має бути швидко, а про зміст і якість рідко задумуються. Але якщо ми не навчимось критично мислити і перевіряти інформацію, то будемо змушені піддаватись маніпуляціям, вірити в неправду, обманювати себе і інших.
Навіть Біблія схвалює критичне мислення, вона закликає до обдуманого і обережного формування світогляду і прийняття важливих рішень.
В Книзі Дії святих апостолів розповідається про те, як апостол Павло після відвідин міста Солунь пішов у Верію. Про мешканців цього міста сказано: «Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є» (Дії 17:11). Вони з радістю прийняли слова, сказані Павлом, але не сліпо повірили йому, а ретельно перевіряли, порівнюючи з найвищим авторитетом – зі Священним Писанням. Вони перевіряли вчення Павла подібно до того, як золото перевіряється вогнем. Якщо Біблія хвалить людей, які перевіряли духовне вчення, хіба не повинні ми так само перевіряти і іншу інформацію, яка формує наш світогляд і, в певній мірі, впливає на нашу поведінку?!
В 1Кор 14:20 апостол Павло говорить: “Браття, не будьте дітьми своїм розумом, будьте в лихому дітьми, а в розумі досконалими будьте!”. Тому можна з впевненістю відкинути думку, що як тільки людина починає вірити в Бога, вона перестає думати. Священне Писання закликає нас до критичного мислення і вміння аналізувати інформацію, яку ми чуємо.
Отже, перш за все, нам слід мати авторитетні джерела, за допомогою яких можна перевірити інформацію, на точність і достовірність. По-друге, не треба шкодувати часу для цієї перевірки. Краще менше поглинути інформації, але бути впевненим у її достовірності, ніж бути нафаршированим відверто брехливою або неточною інформацією.
Часто доводиться чути, що віра – це пережитки минулого. Ми живемо в 21 ст., коли наука довела, що Бога не існує, Біблія – це просто збірних єврейського фольклору, який не варто сприймати настільки буквально. Те, що записано в Біблії суперечить науковим фактам. Джерелом релігійної віри було незнання попередніх поколінь. А сучасні люди, озброєні досягненнями науки, освічені, в Бога не вірять. Та чи дійсно це так? Ми можемо сліпо прийняти на віру певну позицію, або ж можемо спробувати перевірити цю точку зору…
Тарас Мельник
Використані джерела:
- Біблія
- Сергей Головин. Библейские основания науки
- https://telegra.ph/inquisition-02-13?fbclid=IwAR3vNEzwYIMpiycq55BysMjcMG0qeIe4IPpRJPbAK8Cd_qt8XllJe_whqeY
- https://newnotam.wordpress.com/2021/01/27/truein/?fbclid=IwAR3PUuJhU2r4g80bPFyiadDt6eyNcTqdG3OqlUFu_kv-07t6o5d3EFf6gbg
- Ілюстрація: Ян Матейко. «Коперник. Бесіда з Богом», 1873
Пізнати Істину 