Напевне, вам доводилося чути запитання: якщо Бог створив світ, хто ж тоді створив Бога?
За поверхневою наївністю цього запитання прихований вельми глибокий філософський принцип: з нічого не виходить щось. «Ніщо» не може породити щось. «Ніщо» не може бути причиною чого б то не було. Якщо колись не було нічого,
то й сьогодні нічого не повинно бути. А якщо щось існує зараз, отже, щось існувало завжди.
Таким чином, наявність залежного, обмеженого і кінцевого буття доказує існування Бога. Аргументи, що ґрунтуються на цьому принципі, одержали назву космологічних (від грецького «космос» – світ, порядок, облаштування).
Чотири з відомих П’яти доріг Томи Аквінського належать саме до цієї категорії. Зокрема, Друга дорога може бути зведена до такої послідовності роздумів:
- ніщо не може бути причиною власного існування, оскільки для цього треба існувати раніше власного існування, а це неможливо;
- безмежна послідовність причин неможлива, тому що якщо відсутня найперша причина всього ряду, то й весь ряд не має причини для існування;
- отже, існує перша причина всякої причинності. Вона й називається Богом.
Ще одна цікава форма космологічного аргументу представлена третьою з П’яти доріг Томи Аквінського. Вона грунтується не на причинності, а на можливості й необхідності:
- відомі нам предмети можуть існувати, а можуть і не існувати. Їх існування має початок й кінець. Це так звані можливі сутності;
- але якби всі сутності були тільки можливими сутностями, вони могли би не існувати одночасно. Але тоді не існувало би нічого, оскільки лише те, що вже існує, може дати початок чому-небудь ще;
- ніщо не може породити ніщо;
- виходить, повинна бути сутність, чиє існування необхідне. Сутність, яка не може не існувати. Сутність, яка ніколи не виникала і ніколи не перестане бути. Цією Сутністю і є Бог.
Звичайно, більшості наших сучасників чужа жорстка логіка середньовічної схоластики. Але можна знайти багато інших різновидів космологічного аргументу з часів античності (зокрема в Арістотеля) і до наших днів (наприклад, у Нормана Гайслера). Особливий інтерес викликає космологічний аргумент з класичної арабської філософії, що отримала назву «калам» (від арабського «бесіда, розмова»). Традиційно аргумент «калам» формулювався у вигляді діалогу між вчителем і учнем. Вчитель запитував, а учень, роздумуючи вголос, повинен був дати відповідь, яка ставала відправним пунктом для наступного запитання.
Отож: 1. «Чи мав світ початок?». Є лише два варіанти відповіді на це запитання – або «так», або «ні». Негативна відповідь, зрозуміло, відкидається, отже, світ мав початок. 2. «Чи мав початок причину?». Ніщо не відбувається безпричинно. Будь-яка подія має причину, навіть якщо вона нам і невідома. Початок світу – подія, а, отже, у нього повинна бути причина. 3. «Чи була причина особистістю?». Щоб відповісти на це запитання, варто згадати, що бувають два види причинності. Уявіть: хлопчик, кинувши камінь, розбив скло. Причиною того, що скло розбилося, став камінь, що потрапив у нього. Це причинність першого ряду, причинність типу «стан – стан»: стану «розбите скло» передував стан «летючий камінь». Але який стан предметів став причиною того, що камінь полетів? Ніякий! Він полетів тому, що хлопчик вирішив його кинути. Це – причинність другого ряду, волевиявлення, і на неї здатна лише особистість. Однак початок світу став найпершою у світі подією, і ніяка інша подія у світі їй не передувала. Виходить, причина виникнення світу не може бути подією першого ряду. Отже, світ виник в результаті волевиявлення, і причина його виникнення була особистістю. Її ми й називаємо Богом.
Концепція, закладена в основу космологічних аргументів, вражаюча! Якщо існує хоч би щось, чого могло би й не бути – чи то травинка, комашка, правитель, немовля, чи ми з вами – отже, існує і Щось, Чого не бути не може. Але повернімось до вихідного запитання: якщо Бог створив світ, хто ж тоді створив Бога? Наївність такого формулювання – у припущенні, що все суще може бути тимчасовим, випадковим, необов’язковим. Але в тому то й річ, що коли щось існує зараз, отже, щось існувало завжди. А те, що існує завжди, не має початку і причини не потребує.
Сергій Головін – Президент Християнського науково-апологетичного центру. Доктор філософії
Пізнати Істину 