Вивчаючи природні науки, я зрозумів: все, що говориться в Біблії про досліджуваний мною предмет, – це міцна основа, на яку можна з впевненістю спертися.
Меттью Фонтейн Маурі
Людський розум завжди прагнув до істини. Людина шукала істину, але по-різному дивилася на неї і по-різному її використовувала. Недарма французький мислитель Монтень якось сказав: “Людина створена, щоб шукати істину”. Але істина часто здається нам чимось відносним. Варто наблизитися до неї, як вона знову вислизає.
Ось і в житті доктора Дейвіда Тондж настав час, коли він відчув внутрішню незадоволеність, безглуздість і порожнечу власного буття. Розмірковуючи про істину, він думав, чи може людина її повністю усвідомити, чи може своїм розумом осягнути, що є істина. Зрештою доктор Тондж прийшов до висновку, що істині неможливо дати визначення, її не можна остаточно сформулювати. Істину можна тільки випробувати, і цей досвід дається лише тим, хто приймає її як дар від Бога. І тільки тоді істина входить в життя людини, коли вона “народжується згори”. Тоді істина оживає навіть в найпростіших і буденних справах, оживає в вірі у всемогутню силу, Яка колись воскресила Ісуса, зробивши Його Господом слави.
Розум і мозок. Що спільного між цими поняттями? І в чому відмінності? Ці питання все частіше задають собі вчені, які займаються найрізноманітнішими науками – від психології до кібернетики. Сучасній науці багато відомо про мозок. Непоказний на вигляд, цей орган має надзвичайно складну будову, і в основі його діяльності лежать хімічні і електричні процеси виключно складної структури. Нейрохірургам вдалося встановити, що мозок являє собою мережу електрично пов’язаних між собою клітин, або “нейронів”, оточених желеподібною речовиною. Ця видима і фізично відчутна структура – місце, де перебуває невидима і невловима частина нашого єства: наші думки, почуття і воля – те, що ми звикли називати розумом. Дослідити їх набагато складніше, бо таємниці розуму – функціональні властивості, вони криються в тому, як функціонує мозок.
Вперше я зіткнувся з цими цікавими питаннями кілька років тому, коли почав досліджувати проблеми зорового сприйняття. Моя робота носила чисто математичний характер. Мені слід було розробити математичний апарат, за допомогою якого можна було б описати, як зорова інформація зберігається в мозку людини. Через кілька років деякі результати моїх досліджень були опубліковані, і я почав готуватися до захисту докторської дисертації в Лондонському університеті. Завдяки цим дослідженням моя робота в якості лектора в політехнікумі стала набагато цікавішою. Моє життя стало більш насиченим і повнішим.
Отже, з боку можна було подумати, що я живу повноцінним життям. У мене була цікава робота, непогана зарплата. Я був одружений, і у мене було дві дочки. Ми жили зручно і комфортно, в новому будинку на півдні Уельсу, неподалік від моря. І все-таки мені чогось не вистачало, і десь в глибині душі мене постійно турбувало неясне почуття, якась незадоволеність. Займаючись дослідницькою роботою, я все більше замислювався про життя взагалі і під час літніх канікул вдавався довгим роздумам, благо часу у мене було достатньо. Перебувати в такому стані для мене було цілком природно – цього я навчився ще в університеті. Як математик я звик шукати рішення логічним шляхом, але на одне питання, як не старався, не міг знайти відповіді: чому почуття незадоволеності не покидає мене?
Як з матеріальної, так і з інтелектуальної точки зору моє життя було цілком благополучним – навіть ідеальним. Тому я вирішив, що занепокоєння, яке заволоділо мною, пов’язане з якимись глибинними проблемами; можливо, воно пояснюється тими мозковими процесами, які я тоді вивчав. Якраз в цей час я познайомився з нашим сусідом, який виявився християнином. Ми багато про що сперечалися з ним. У наших розмовах я завжди дотримувався “раціональних” підходів, він же, навпаки, шукав всьому метафізичне пояснення. Ми ніколи не сварилися, і я отримував велике задоволення від наших мирних бесід, пишаючись тим, що, на мій погляд, було блискучим прикладом чистої логіки і, як мені здавалося, руйнувало всі “надприродні” доводи мого нового друга.
Здається, саме тоді він звернув мою увагу на третю главу Євангелія від Іоанна, де розповідається про бесіду Ісуса з Никодимом, який був одним з релігійних вождів Єрусалима за часів Христа. Никодим був великим мислителем, майстерним теологом класичного єврейського зразка. Але Ісус анітрохи не схожий на нього. Він був молодим учителем, який тільки почав проповідувати Своє вчення. Звертаючись до народу, Він говорив, що Бог так полюбив світ, що послав людям Його, Сина Божого, щоб Він приніс їм порятунок і нове життя. Яке відношення має це до мене? – думав я, розмірковуючи про те, який шлях пройшла наукова думка за довгі століття.
Людина завжди шукала істину. Вона завжди прагнула до розширення і поглиблення своїх знань про природу. Їй завжди було тісно в рамках старих і застарілих догм. У кожній науці старі ідеї змінювались новими. Я думав про відкриття Коперника в астрономії, які він зробив завдяки тому, що свого часу відмовився дивитися на світ так, як вчив Птолемей. Розмірковував я і про те, як теорія Ейнштейна зруйнувала звичний світ фізики Ньютона. І все ж, думаючи про останні досягнення вчених, я прийшов до висновку, що навіть найсучасніші системи наукових знань, створені людиною, як і раніше не вільні від відомої обмеженості. Адже вони дають відповіді лише на деякі питання, і не можуть пояснити всього. Як учений я знав, що не можна дотримуватися старих, що дають лише часткове пояснення теорій, відкидаючи нові і більш досконалі, тому що це перешкоджає розвитку науки, обмежує участь вченого в її поступальному русі вперед. Думаючи про це, я став міркувати, чи логічне і послідовне моє заперечення царства духу. Адже наше розуміння того, як працює мозок, все ще досить відносне, і ми дуже мало знаємо про те, які стимули його діяльності.
Тоді я знову повернувся до Біблії і ще раз уважно прочитав діалог Ісуса з Никодимом. Никодим хотів дізнатися, як Ісусу вдається творити дива. Ісус відповів йому, що для того, щоб зрозуміти незалежну і суверенну волю Божу, є тільки один шлях: для цього потрібно народитися згори. Очевидно, Никодиму зрозуміти це було ще важче, ніж нам. Але я все-таки зрозумів, що необхідність такого народження – або, як говориться в Біблії, “народження від Духа” – може стати ключем до вирішення моєї проблеми.
Продовжуючи шукати основні істини духовного життя, я дізнався, що для того, щоб жити таким життям, людина повинна повністю покаятися і глибоко шкодувати про той час, коли вона жила у стороні від Бога. Я також зробив для себе важливе відкриття: якщо я прийду до Господа з вірою і надією на те, що Він допоможе мені, то з любові до мене Він змилується наді мною, не дивлячись на все моє минуле. Тільки так я зможу жити повноцінним життям. Тільки так я зможу зрости духовно.
Я відчув, що зумію позбутися стану хронічної незадоволеності лише в тому випадку, якщо прикладу висновки, до яких я прийшов, до свого життя. Саме тоді я почав молитися, щоб пізнати Бога так само близько, як знав Його мій сусід.
Але тоді я ще майже не усвідомлював, що у відповідь на мою молитву мені відкриється абсолютно новий світ – світ духовного життя! Я не розумів, що, якщо моя головна проблема полягала так глибоко і була так незрозуміла, то і відповідь на неї повинен бути в рівній мірі глибоким і повним. Так воно і було. Незабаром я нарешті усвідомив, що, визнавши Ісуса Христа своїм Господом і народившись від Його Духа, я тим самим домігся повного оновлення всього свого життя. І тепер я розумію, що все моє занепокоєння і вся незадоволеність відбувалися від вродженої свідомості моєї смертності, врятувати від якої може один тільки Бог. Мені було необхідно народитися згори.
Що я розумію під народженням згори зараз? Спробую вам пояснити. Матеріальне життя фізично відчутне за допомогою п’яти почуттів. Духовне життя, навпаки, не завжди помітне. І все ж воно існує – точно так само, як в межах мозку існує розум. При цьому багато в чому воно перевершує матеріальне. Це про нього Біблія говорить: “вічне”. На своєму досвіді я відчув, що любов, радість і мир, що відбуваються з нього, набагато вище фізичного буття. Я зрозумів, про що думав Ісус, кажучи: “Я прийшов для того, щоб мали життя і життя з подостатком” (Ів. 10:10).
Як учений я переконаний, що прихильність до старих або до неповних теорій в той час, коли існують нові і більш глибокі, стримує прогрес в науці. Будь-який науковець прагне якомога ближче підійти до повного розуміння істини і для цього використовує результати, отримані ним в його дослідженнях. Точно так само і я повинен був визнати, що заперечення теорії про Бога – насправді заперечення нових і більш повних знань про людину, життя і Всесвіту, в якому ми живемо.
Тому відмова від визнання Божественної сутності Ісуса Христа – так само як і духовного життя, яку Бог відкриває нам через віру в Нього – означає тільки одне: перебування в стані духовної сліпоти. Така відмова – це фактично вирок до ув’язнення в матеріальному світі, предмети якого недовговічні, а цінності минущі. Добровільна ж згода на таке існування – чисте безумство, повна сліпота перед обличчям істини, що робить людину вільною і проводить її у вічне життя. У своїх дослідженнях я займаюся пошуками так званої “наукової істини”, знаючи, втім, що ця істина неабсолютна. Прийде час, і інший учений глибше мене проникне в таємниці досліджуваного мною явища. Але я – християнин, і завдяки цьому моє життя і робота засновані на самому ясному і незаперечному вислові про істину. Це слова Ісуса Христа: “Я дорога, і правда, і життя” (Ів. 14:6.)
Отже, правда – у Христі, в Ньому укладена вся істина всесвіту. Але не кожному дано зрозуміти це, оскільки така істина не піддається жодному людському визначенню, її не можна відкрити людським шляхом. Вона вище логіки вченого, переконливіша ніж промови політика, глибша за філософію агностика або атеїста. І осягнути її можна лише через народження згори, тільки через віру в Ісуса Христа. Я свідчу про це, бо тільки через віру в Спасителя відчув повноту життя і знайшов радість і мир, яких мені так не вистачало.
Я щасливий, тому що зрозумів вічну Істину у Христі, Який говорив: “І пізнаєте правду, і правда зробить вас вільними” (Ів. 8:32).
Перекладено з книги Еріка Баррета і Девіда Фішера “Вчені розповідають про віру”.
Доктор Дейвід Тондж – уродженець Уельсу. У 1956 році він закінчив Імперіал Коледж і отримав ступінь бакалавра з фізики і математики і диплом з відзнакою першого класу з математики. Пропрацювавши кілька років спочатку в Електронній лабораторії Британського адміралтейства, а потім в Центральній раді по електроенергії, він отримав місце в Уельському Політехнікумі, де працює лектором з 1965 року. У політехнікумі він зацікавився проблемою кодування і досліджень зорової інформації, яка сприймається мозком людини. Деякі з положень його теорії були опубліковані в “Міжнародному журналі з досліджень людини і машин”. Після цієї публікації в 1979 році Лондонський університет присвоїв йому ступінь доктора. В даний час доктор Тондж продовжує дослідження в області розпізнавання образів і штучного інтелекту. Доктор Тондж одружений, у нього дві дочки. Він член євангельської церкви, в якій з 1976 року працює з молодіжними групами. Він також веде християнську роботу в лікарнях серед алкоголіків.
Пізнати Істину 